Образа і помста
Образа– емоція або стале почуття особистості, що виникає в результаті особистих уявлень про приниження власної гідності і честі особистості. Образа – це нездійснена помста. Смисл в тому, що особистість не здатна на здійснення помсти і на рішення ключового моменту конфлікту, а відтак починає ображатись, виникають внутрішні або зовнішні вороги. Помста – це в першу чергу дія, що виступає як вираження особистих емоцій, мета яких – покарання за вчинену шкоду. В деяких культурах помста є нормою, вважається необхідною та навіть благородною справою, як наприклад вендета. Помста не обов’язково має бути кривавою, вона може передбачати привселюдне приниження. Справедливо чи ні по закону, але помста це форма самосуду. В деяких релігіях право на помсту має тільки Бог. Якщо помста здійснена, то напруга щодо образи зникає. Особистість перестає роздумувати на рахунок образи, втішаючись здійсненою дією.
Виникнення образи передбачає, у справному механізмі емоційної системи особистості, виникнення намірів. Якщо ми маємо намір посваритись з об’єктом що нас образив, мотив завжди знайдеться, ми якимось чином собі пояснимо, чому, яким чином, в зв’язку з чим ми сваримось, що нас не влаштовує. Якщо ж наміру помститись немає, то виникає образа на себе, на внутрішніх або зовнішніх ворогів. Образи часто підпитуємо ми самі внутрішніми монологами. Що б ми могли сказати, що не договорили, прокручуючи образи вкотре, стаючи агресивнішими, як результат – початковий конфлікт видозмінюється без урахування поточного емоційного стану, відношення до конфлікту особистості що образила.
Наміри визначають, окреслюють наші мотиви. Мотив –це спонука особистості до дії, що може бути як усвідомлена так і частково усвідомлена, що має на меті задоволення певних потреб особистості. Потрібно уточнити, що наміри з’являються не тільки від виникнення чи не виникнення образ. Наміри це ширше поняття, хоча за своєю суттю є елементарним поняттям. З іншого боку, наміри є коренем, суттю, сіллю мотивів. Варто зазначити, що в продовж життя можуть виникати не один а декілька мотивів, що керують поведінкою особистості. Якщо це спілкування діти-батьки, чоловік-жінка або інші сімейні зв’язки, то виникає ціла система мотивів з ієрархічним наповненням. Система мотивів, що функціонують як спонука, спрямування і регулювання діяльності називається мотиваційна сфера особистості, що є динамічною, елементи якої можуть як посилюватися так і послаблюватися. Мотиви формуються поетапно. Психологи виділяють чотири етапи формування. Перший етап формування мотиву – усвідомлення наміру, способів його проявлення в зовнішній діяльності як потреба, схильність, бажання. Другий етап – внутрішнє прийняття особистістю даності цього мотиву у сфері особистісних цінностей. Тобто кореляція мотиву і цінностей. Третій етап – реалізація, задоволення намірів. Якщо третій етап формування мотиву неможливий, у особистості виникає фрустрація. Фрустрація – це психічний стан особистості, що характеризується нездатністю виконати певну дію, завдання або неможливість словесно виразити свій внутрішній стан, причини якого викликані суб’єктивними чинниками. Також характеризується розбіжністю реальності та очікуваннями особистості. Кінцевим, завершальним етапом формування мотиву є закріплення його в характері особистості та проявлення мотиву при внутрішній або зовнішній необхідності.
Отже, мотив – це раціоналізація, підтвердження або заперечення, яке особистість позиціонує як причину своєї поведінки, а образа – нездійснена помста.
Виникнення образи передбачає, у справному механізмі емоційної системи особистості, виникнення намірів. Якщо ми маємо намір посваритись з об’єктом що нас образив, мотив завжди знайдеться, ми якимось чином собі пояснимо, чому, яким чином, в зв’язку з чим ми сваримось, що нас не влаштовує. Якщо ж наміру помститись немає, то виникає образа на себе, на внутрішніх або зовнішніх ворогів. Образи часто підпитуємо ми самі внутрішніми монологами. Що б ми могли сказати, що не договорили, прокручуючи образи вкотре, стаючи агресивнішими, як результат – початковий конфлікт видозмінюється без урахування поточного емоційного стану, відношення до конфлікту особистості що образила.
Наміри визначають, окреслюють наші мотиви. Мотив –це спонука особистості до дії, що може бути як усвідомлена так і частково усвідомлена, що має на меті задоволення певних потреб особистості. Потрібно уточнити, що наміри з’являються не тільки від виникнення чи не виникнення образ. Наміри це ширше поняття, хоча за своєю суттю є елементарним поняттям. З іншого боку, наміри є коренем, суттю, сіллю мотивів. Варто зазначити, що в продовж життя можуть виникати не один а декілька мотивів, що керують поведінкою особистості. Якщо це спілкування діти-батьки, чоловік-жінка або інші сімейні зв’язки, то виникає ціла система мотивів з ієрархічним наповненням. Система мотивів, що функціонують як спонука, спрямування і регулювання діяльності називається мотиваційна сфера особистості, що є динамічною, елементи якої можуть як посилюватися так і послаблюватися. Мотиви формуються поетапно. Психологи виділяють чотири етапи формування. Перший етап формування мотиву – усвідомлення наміру, способів його проявлення в зовнішній діяльності як потреба, схильність, бажання. Другий етап – внутрішнє прийняття особистістю даності цього мотиву у сфері особистісних цінностей. Тобто кореляція мотиву і цінностей. Третій етап – реалізація, задоволення намірів. Якщо третій етап формування мотиву неможливий, у особистості виникає фрустрація. Фрустрація – це психічний стан особистості, що характеризується нездатністю виконати певну дію, завдання або неможливість словесно виразити свій внутрішній стан, причини якого викликані суб’єктивними чинниками. Також характеризується розбіжністю реальності та очікуваннями особистості. Кінцевим, завершальним етапом формування мотиву є закріплення його в характері особистості та проявлення мотиву при внутрішній або зовнішній необхідності.
Отже, мотив – це раціоналізація, підтвердження або заперечення, яке особистість позиціонує як причину своєї поведінки, а образа – нездійснена помста.
0 коментарів