Особа, індивід, особистість, індивідуальність
Уявіть три круги один в одному, від меншого до більшого. В найменшому вписано «Особа», в середньому «Індивід», а в найбільшому «Особистість». При чому, більше коло, включає в себе поняття меншого.
Особа– представник виду homosapiens, з усіма узагальненими і притаманними цьому біологічному виду характеристиками: зовнішній вигляд, анатомія, генетика, фізіологія, психіка.
Індивід– уособлений, даний, виокремлений представник homosapiens. Індивід має не тільки зовнішній вигляд та анатомію, а й фізіологію, свідомість, власне Я, психологічні процеси, що є як зовнішніми так і внутрішніми, єдність біологічних та соціальних чинників розвитку.
Особистість– термін настільки складний і багатогранний, що на даний момент існує більше 50 літературних опреділень цього терміну. Я вважаю, що це індивід з притаманними лише йому психологічними і психічними характеристиками. Цей термін краще розглядати з позиції теорій особистості, так як для кожного автора, що висвітлює дану тему важливим є теоретичне підґрунтя і емпіричні дані, що підтверджують власну теорію.
1.теорії типів особистості: найстарша, відома людству, теорія Гіппократа, який говорив, що існує чотири типи особистостей: сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік. Вони всім відомі, тому їх характеризувати не буду. Ще одним представником теорії типів особистості був В.Г. Шелдон, який вважав, що існує три типи особистостей: ектоморфний (худа зовні особистість), мезоморфний (мускулиста особистість), ендоморфний (повна особистість), що мають три основних компоненти темперамента: вісцеротонія (любов, спокій, радість від спілкування), соматотонія (здатність до поставлення цілей, енергійність, спортивність) і церебротонія (стриманість, тривожність). Та Кречмер, що говорив про три основні типи: пікнік (коренастий), астенічний (худий), атлетичний (мускулистий). Теорії Шелдона та Кречмера характеризуються кореляцією між морфологією, фізіологією та психологією. Підхід Карла Юнга хоча і належить до психоаналітичних теорій, але його акцент на інтроверт – екстраверт типах, належать саме до цієї класифікації.
2. Теорії рис особистості. Відрізняються від теорій типів тим, що представники шукали відмінні риси між особистостями, тоді як теорії типів – спільні. Перші спроби привели до накопичення емпіричних даних, що не мали практичного застосування. З більш сучасних теорій можна виділити теорію Р.Б. Кеттела, що говорив про глибинні риси, що налічуються в особистості досить багато, і які структурно впливають на поведінку особистості. Він складав індивідуальну матрицю рис, з допомогою якої можливо робити прогноз поведінки особистості.
3. Психодинамічні та психоаналітичні теорії. Класичними вважаються теорії Фрейда та Юнга, соціальними є теорії особистості Адлера, Фромма, Хорні, сучаснішими є теорія Перлза. В цих теоріях є багато нюансів, розбіжностей та акцентів, але спільним є погляд на те, що особистість розвивається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, поступово на протязі усього існування особистості. Велике значення відводиться мотиваційній сфері, мотиваційним синдромам – характеру.
4. Біхевіоризм. Основним поглядом є вплив научіння на дослідження особистості. Ця теорія стимулювала дослідників розглянути проблему розвитку особистості: як особистість, що проявляє стійкі типи, риси або динаміку розвивається отримуючи випадкові підкріплення з оточуючого середовища.
5. Гуманізм. Течія, що виникла як реакція на домінування біхевіоризму та психоаналізу. Представниками гуманізму є Маслоу, Роджерс, Франкл. Акцентували свою увагу на феноменології, де першочерговим вважається суб’єктивний психічний досвід, на холізмі, що протистоїть редукціонізму біхевіоризма, і на прагненні до самоактуалізації. Проблемою цієї течії вважається наукова перевірка багатьох теоретичних понять.
6. Теорії соціального научіння. Майже всі теоретичні розмірковування стосуються проблематики кореляції між впливами зовнішнього середовища з внутрішніми задатками. Однак, погляди на особистість розглядається в соціальному контексті. Провідним теоретиком є Альберт Бандура. Вважав, що хоча научіння є визначальним у розвитку особистості, але не єдиною потребою, як простого зв’язку між стимулом і випадковим підкріпленням.
7. Інтеракціоналізм. Ця позиція еклектична, тобто, допускає, що деяка доля істини існує в усіх вище перечислених течіях, що є більш вузьконаправленими. Вважається, що особистість виникає при: взаємодії певних якостей, їх кореляція; неодмінне існування свідомості (знання, уміння, навики), підсвідомості (несвідомі психічні процеси) і самосвідомості (усвідомлені психічні процеси); власне Я; поведінкові тенденції; здатність до научіння; мотиваційна сфера; ієрархія потреб.
(Вікіпедія) На думку Л.І. Божович, можна виділити два критерії особистості, що сформувалася:
Я, відносячи себе до психологів інтеракціоналізму вважаю, що з цими критеріями можна посперечатись, оскільки, «мотиви в яких існує ієрархія» — особистість сама рішає ієрархію своїх мотивів, це є динамічна складова а не константа, реалізуючи одні мотиви, особистість переходить до інших. «долати власні спонукання заради чогось іншого», питання ЧОГО? І хто це має рішати, хтось інший? Не факт, що мотиви стають соціально значущі. А щодо другого критерію – усвідомлення мотивів-цілей і принципів є однією з складових самосвідомості, але не єдиними її показниками.
Вернемось до трьох уявних кругів, які ми намалювали у свідомості на початку. Діаметром цих кругів буде індивідуальність – риса, що притаманна лише даній особистості, яка характеризується: рівнем коефіцієнту корисної дії мозку, відповідальністю за свої дії, здатністю до прийняття рішень, вольовою складовою (уникнення установок), особистою гідністю (рівень вихованості, самооцінка), система інтересів та цінностей.
Особа– представник виду homosapiens, з усіма узагальненими і притаманними цьому біологічному виду характеристиками: зовнішній вигляд, анатомія, генетика, фізіологія, психіка.
Індивід– уособлений, даний, виокремлений представник homosapiens. Індивід має не тільки зовнішній вигляд та анатомію, а й фізіологію, свідомість, власне Я, психологічні процеси, що є як зовнішніми так і внутрішніми, єдність біологічних та соціальних чинників розвитку.
Особистість– термін настільки складний і багатогранний, що на даний момент існує більше 50 літературних опреділень цього терміну. Я вважаю, що це індивід з притаманними лише йому психологічними і психічними характеристиками. Цей термін краще розглядати з позиції теорій особистості, так як для кожного автора, що висвітлює дану тему важливим є теоретичне підґрунтя і емпіричні дані, що підтверджують власну теорію.
1.теорії типів особистості: найстарша, відома людству, теорія Гіппократа, який говорив, що існує чотири типи особистостей: сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік. Вони всім відомі, тому їх характеризувати не буду. Ще одним представником теорії типів особистості був В.Г. Шелдон, який вважав, що існує три типи особистостей: ектоморфний (худа зовні особистість), мезоморфний (мускулиста особистість), ендоморфний (повна особистість), що мають три основних компоненти темперамента: вісцеротонія (любов, спокій, радість від спілкування), соматотонія (здатність до поставлення цілей, енергійність, спортивність) і церебротонія (стриманість, тривожність). Та Кречмер, що говорив про три основні типи: пікнік (коренастий), астенічний (худий), атлетичний (мускулистий). Теорії Шелдона та Кречмера характеризуються кореляцією між морфологією, фізіологією та психологією. Підхід Карла Юнга хоча і належить до психоаналітичних теорій, але його акцент на інтроверт – екстраверт типах, належать саме до цієї класифікації.
2. Теорії рис особистості. Відрізняються від теорій типів тим, що представники шукали відмінні риси між особистостями, тоді як теорії типів – спільні. Перші спроби привели до накопичення емпіричних даних, що не мали практичного застосування. З більш сучасних теорій можна виділити теорію Р.Б. Кеттела, що говорив про глибинні риси, що налічуються в особистості досить багато, і які структурно впливають на поведінку особистості. Він складав індивідуальну матрицю рис, з допомогою якої можливо робити прогноз поведінки особистості.
3. Психодинамічні та психоаналітичні теорії. Класичними вважаються теорії Фрейда та Юнга, соціальними є теорії особистості Адлера, Фромма, Хорні, сучаснішими є теорія Перлза. В цих теоріях є багато нюансів, розбіжностей та акцентів, але спільним є погляд на те, що особистість розвивається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, поступово на протязі усього існування особистості. Велике значення відводиться мотиваційній сфері, мотиваційним синдромам – характеру.
4. Біхевіоризм. Основним поглядом є вплив научіння на дослідження особистості. Ця теорія стимулювала дослідників розглянути проблему розвитку особистості: як особистість, що проявляє стійкі типи, риси або динаміку розвивається отримуючи випадкові підкріплення з оточуючого середовища.
5. Гуманізм. Течія, що виникла як реакція на домінування біхевіоризму та психоаналізу. Представниками гуманізму є Маслоу, Роджерс, Франкл. Акцентували свою увагу на феноменології, де першочерговим вважається суб’єктивний психічний досвід, на холізмі, що протистоїть редукціонізму біхевіоризма, і на прагненні до самоактуалізації. Проблемою цієї течії вважається наукова перевірка багатьох теоретичних понять.
6. Теорії соціального научіння. Майже всі теоретичні розмірковування стосуються проблематики кореляції між впливами зовнішнього середовища з внутрішніми задатками. Однак, погляди на особистість розглядається в соціальному контексті. Провідним теоретиком є Альберт Бандура. Вважав, що хоча научіння є визначальним у розвитку особистості, але не єдиною потребою, як простого зв’язку між стимулом і випадковим підкріпленням.
7. Інтеракціоналізм. Ця позиція еклектична, тобто, допускає, що деяка доля істини існує в усіх вище перечислених течіях, що є більш вузьконаправленими. Вважається, що особистість виникає при: взаємодії певних якостей, їх кореляція; неодмінне існування свідомості (знання, уміння, навики), підсвідомості (несвідомі психічні процеси) і самосвідомості (усвідомлені психічні процеси); власне Я; поведінкові тенденції; здатність до научіння; мотиваційна сфера; ієрархія потреб.
(Вікіпедія) На думку Л.І. Божович, можна виділити два критерії особистості, що сформувалася:
- Людину можна вважати особистістю, якщо в її мотивах існує ієрархія в одному певному сенсі, а саме якщо вона здатна долати власні спонукання заради чогось іншого. У таких випадках кажуть, що суб'єкт здатний до опосередкованої поведінки. При цьому передбачається, що мотиви, по яких долаються безпосередні спонуки, соціально значущі.
- Здатність до свідомого керівництва власною поведінкою. Це керівництво здійснюється на основі усвідомлених мотивів-цілей і принципів.
Я, відносячи себе до психологів інтеракціоналізму вважаю, що з цими критеріями можна посперечатись, оскільки, «мотиви в яких існує ієрархія» — особистість сама рішає ієрархію своїх мотивів, це є динамічна складова а не константа, реалізуючи одні мотиви, особистість переходить до інших. «долати власні спонукання заради чогось іншого», питання ЧОГО? І хто це має рішати, хтось інший? Не факт, що мотиви стають соціально значущі. А щодо другого критерію – усвідомлення мотивів-цілей і принципів є однією з складових самосвідомості, але не єдиними її показниками.
Вернемось до трьох уявних кругів, які ми намалювали у свідомості на початку. Діаметром цих кругів буде індивідуальність – риса, що притаманна лише даній особистості, яка характеризується: рівнем коефіцієнту корисної дії мозку, відповідальністю за свої дії, здатністю до прийняття рішень, вольовою складовою (уникнення установок), особистою гідністю (рівень вихованості, самооцінка), система інтересів та цінностей.
0 коментарів